За годину до нічного швидкого

Я намагалась не спізнитись на останне метро.

Твої руки, такі гарячі,

Все тримали мене, як на зло.

Терпке вино зігрівало у грудях,

Цигарковий дим пропікав легені,

Цілунки твої, пекучі, у губи,

Та серця стук, такий навіжений.

За пів години до нічного швидкого

Коли запізнилася я на останне метро

Ми бігли як ніби то із божевільного дому

І я, пам ятаєш, кричала: «Скоріше, Дмитро!»?

Вулиці, провулки, дороги.

-16, а я у тонких колготах.

Ми бігли нам було тепло

Нас гріло вино, поцілунки, кохання та сигарети.

За десять хвилин до нічного швидкого

Перед самим вокзалом де стоять таксисти

Ми бігли та впали на слизькій дорозі,

Зі сміхом валялись, а дядько якиїсь сказав що ми – гумористи,

Чи то аферисти…

Чесно, я не розчула…

За хвилину до нічного швидкого

Коли потяг так страшно ричав

Ми цілувались так довго як, здається, не цілувались ніколи

І присмак вина солодив нам уста.

Як я хотіла спізнитись на потяг,

Щоб повести з тобою ще одну ніч

Щоб у -16 цілуватись, закриваючи очі

Щоб просто побути з тобою.

Навіть, хоча б, ще одну ніч.

можливо подалі

А можливо, що ми стали тими, від кого батьки казали триматися далі... Усвідомлюючи, хочеться повернути час назад, але з іншого боку, досвід - найкращий вчитель. Довго ламаючи голову над цими думками, як бути, якою бути. для чого бути із ким бути і т.д., прийшла до висновку, що у кожої людини є свої "рамки". І от одні сидять у них і не висовуються. інші, вважаючи себе напевно сміливцями, переступають їх і падають у прірву( мається на увазі у крайнощі, буть то наркотики, алкоголь або ж божевільне кар єрне рабство тощо). Уявімо кожен собі свої "рамки". а тепер уявімо їх із резини. Що ви можете тепер? Та усе! Головне не переступайте через рамки дозоленого і не сидіть у них, а розтягуйте, тягніть і ви ніколи не будете "тими, від кого казали триматись подалі" та й не будете занудою.

Не кажи мені про порятунок у шлюбі
Мені не цікаво.
Некажи мені про стабільність/чоловіка/сім ю/дітей
Для мене це далеко від ідеалу.
Не лякай мене одинокою старістю,
Я можу до неї не дожити,
Ведучи той спосіб життя, яким я люблю та звикла жити.
Не кажи мені про шкоду алкоголю та тютюну,
Про промарновані ночі із пензлем десь на даху.
Я не відрікаюсь від кохання
Ні. Ніколи.
Але те, що я вважаю коханим, для тебе дико, тай годі.
Прийде час будуть і діти
Тай чоловік не поганий.
І дім і онуки для тебе кохані.
Не кажи мені мамо про мої юні змарновані роки.
Не час мені мамо робити ще такі невизначені кроки.
Не час.

16.03.2015

минуледовгоболить

Знаєте, як кохають люди...? З народження люди окутані коханням, ласкою, турботою батьків, бабусь, тіток і т.д.. До років 13-16 люди неусвідомленно захоплюються один одним(це називають шаленою симпатією, першим коханням, або хто як) і десь приблизно до 25 років(але не можна сказати конкретно до 25 , тому що цей вік не є однозначним) люди кохають. Щиро, відверто, тепло та глибоко.
Умовно візмемо вік 17 років. До цієї пори у душі виростає "букет" саме щирого, саме відвертого й теплого кохання. І коли людина знаходить, як їй здається, свою людину, вона дарує їй цей "букет" любові, ласки, турботи, надії, навзамін отримуючи теж саме. Обмінюючись "букетами" люди щасливі. Вони разом з неймовірним трепетом та турботою відносяться до свого щастя, недаючи "букету" зів янути. Але якщо один перестає дбати, "букет" починає зсихати. Жовтіє листя, втрачаються барви.
Любовдовготерпить. Але настає час, і "букет" їх зів яв, пожух, осипав листя. Люди розходяться. Одні починають ненавидіти "квіти", у інших виникає "алергія", інші намагаються "лити воду у засохший уже букет"...
Проходить час. І зустрічається інша людина, можливо із першим "букетом" у душі, а можливо з новим. А ти розумієш, що у тебе у душі того клятого "букету" ще настільки немає, що земля, на якій він мав прорости, ще вкрита кригою. І от людина дарує тобі свій "букет", а ти його береш, і нещадно ламаєш, сушиш, викидаєш, топчеш ногами. Або не приймаєш взагалі. Бо розумієш, що ти нічого взамін не можеш віддати. Бо минуле ще болить. Ніби у старому "букеті" були троянди, колючки з яких впинаються у серце і колять, колять до крові. І ти думаєш, а що якщо відновити "букет", "підлити води у нього"? Але який букет розквітне від води, якщо він уже - сухостій? І так роками люди плекають свої сухі "букети" дряпаючи об них своє серце, та не даючи можливості вирости новому свіжому( а чи взагалі другий може вирости?)
Є люди, які створюють та дарують "штучні букети". Мені про таких навіть говорити бридко.
У кожного свій букет. Є. Був. Але невідомо чи ще буде.

13.03.2015

Запали вогонь та бреши
Заради Бога.
Імігрувавши в країну похоті - 
Залишай у блокноті свої страждання про неіснуюче існування.

Запали вогонь та спробуй жити заради кохання,
Або обери вже нарешті: скитання чи дарування себе тим, хто того не цінує.

Запали у своїй душі свічку життя,
Та намагайся не погасити її комом бруду,
деградації та непотрібного сна.

Кидайся у прірву невідомого.
І тоді твоє нікчемне буття розквітне колись,
І можливо, ти подаруєш комусь своє почуття.

Скажи, навіщо ти марнуєш своє,
вже й так на половину пройобане життя?

03.03.2015

для тебе

Я знаю, що ти десь є. Так так. Саме ТИ. Десь серед 7 мільярдів людей є Ти. Той з ким я проведу своє життя. Нехай у нас не буде мільйонних статків, маєтку, айфонів та свого бізнесу.У нас не буде конкретного місця проживання. Але у нас буде дещо більше. Ми будемо подорожувати, дивитись на зірки, пити гарячий чай та насолоджуватись тією миттю що є "саме зараз". Ми побуваємо усюди. У величезних містах та маленьких містечках. Біля моря та десь у закарпатьських лісах.У нас буде те, чого не має у більшості - спокій та свобода. Я впевненна, що це не моя хвора уява, а дійсно ти такий десь є.

Вона любила чорну, як земле, каву вранці
І з гірчинкою перцю.
Прокинулась,
І як завжди не у своїй квартирі,
А десь, де подертий леноліум
І якогось біса вибиті двері
У ліжку з бородатим, грубим або ж з худорлявим
Імена яких, вона звичайно не пам ятала(або навіть не знала)

А вони того й не прагнули.
А вони того й не варті.

І ломить все тіло,
Болить голова
На прокуреній кухні
Порожні пляшки з-під вина.
Настільки ж порожні, як її душа.

Насправді, набридло прокидатись будь-де
Та щоночі Червоний Ірод обіцянки дає,
Що зранку прокинеться з тим,
Хто чорною кавою з перцем напоїть
Та, як колись, обніме, заспокоїть.

З тим, через кого це все почалось.

Ти мені даруєш бріліанти
Бо думаєш, що для мене вони - антиоксиданти.
Ти пригощаєш мене заморським шампанським
Бо думаєш, що для мене воно наче гурманське.
Ти дивуєшся, чому я ще не з тобою у ліжку
Чому не кохаю тебе ані трішки.
А я, пам'ятаєш, показала тобі одну акварель
Ти подивився й спитав:
"-Що це в біса за кольоровий коктейль?"

Я не образилась.
Мені було лиш смішно.
А ти гадай далі
Чому я ще не з тобою у ліжку.

Від моління у церквах
Болить у коліні.
Від вина
В голові затміння.
Від дешевих цигарок
Болить у легенях.
Від твоїх поцілунків
Печуть уста.

Тебе нема.
Уже день. Чи два.
Чи чорт знає скільки.
І де ти? І з ким ти?

Та пройшло уже більше.
У церквах догоріли свічки.
Від вина - спорожнілі пляшки.
А дешеві цигарки стали вже дорогими,
Те, що зветься легені -
Тепер їх немає й в помині.

І лише твої старі дарунки,
Себто пекучі (надіюсь щирі) цілунки,
До сих пір ще гріють уста.

І це на вічно.
І на вік пустота.

21.01.2015

Чуєш, щось шепче тобі так зневажливо й болюче.
То, хлопче, минуле твоє, колюче.
Воно імітує твоє щасливе майбутне,
Але, як озернешся до нього, зіграє з тобою злий жарт.
І це не минуче.

Ну подивися ти правді у вічі.
Якби минуле тебе не скалічило,
Ти б не загоював свої рани
Алкоголем та наркотиками.
Ти був би щасливим зі своїм минулим в майбутньому
без будь-яких "антибіотиків".

Чуєш, щось шепче тобі так зневажливо й болюче.
То, хлопче, минуле твоє
Уже не існуюче, але, курво, теке пекуче.

Слухай, хлопче, слухай.

27.01.15

Я шукаю відраду
У вині та мистецтві.
У цигарках та спітнілому тілі від сексу.

Коли жінка спить з жінкою, 
І з нею щаслива.
Коли чоловіки не опускаються до насилля.

Мені кажуть, що я божевільна, хвора і ненормальна.
та що з вище перечисленого є аморальним?

Є люди, нажаль
Які ні разу не відчували
Ні смаку в вині,
Ні оргазм від мистецтва.
Та що говорити про секс там.

Вони жруть вино
Як свині помиї.
А трахаються ніби
Один для одного нічиї.
Вони клянуть свою роботу.
Щоранку кудись поспішають, кажуть що на роботу.
(ідіоти, навіщо на неї поспішати, якщо ввечері клянуть її, наче блювоту)
У трикляті маршрутки
Тиснуться, наче у собачі будки.
(щоб наче встигнути на роботу, щоб начальник не змішав з болотом)
Та, дурні, вважають,
що їхне життя - ідеальне.
Та, дурні, не здогадуються
Наскільки воно у них аморальне.

22.01.15

перший, самостійний

Це був мій перший далекий самостійний!! стоп.
Хмельницький-Тернопіль-Львів.

Незнайшовши компанію я вже думала відкласти подорож до кращих часів, але прокинувшись в неділю зранку я все ж таки горіла бажанням кудись поїхати, аби не сидіти у місті. 
Швидо зібравши рюкзак і порахувавши кошти(що ледве дотягувало до 100 грн) я вийшла з дому, було десь пів 8 ранку.
З Хмельницького застопила швидко машину. Чоловік,що мене підвозив уже похилого віку, їхав прямісінько до Тернополя по якимось своїм справам і люб'язно погодився мене підвезти, звичайно що безкоштовно. У дорозі пригостив мене доманіми яблуками та пиріжками з тими ж самими домашніми яблуками)) висадивши мене біля круга у Тернополі, дуже любязний дідусь побажав мені удачі і ми розпрощались.
Чесно, самій було трохи страшнувато стопити, але не менш цікаво.
У Тернополі була вперше, міста не знаю взагалі, телефон простенький, тому на ньому не було GPS або карти, тому орієнтувалась і покладалась повністю на інтуїцію, але все ж таки вирішила скористатись паперовою звичайною картою, яка мені дуже допомогла.
Тернопіль - місто цікаве, але мене особо не вразило. Прогулялась по центру, по парку, познайомилась із цікавою жіночкою, що продавала на вулиці піддержані книжки. Мило з нею побалакали про літературу, улюблених письменників. Отримала від неї подаруночок - цікавеньку книжку. Неділя ранок людей на вулиці мало. Ставало трохи скучно, а було лиш початок 1...І тут мені в голову прийшла ідея зганяти до Львова. Недовго думаючи зорієнтувалась на своїй паперовій карті як дістатись до обїздної, що веде на Львів,запитала у місцевих як дістатись, я сіла на тролейбус, і от уже через хвилин 15-20 я стояла на виїзді з Тернополя,тримаючи палець догори із неймовірним запалом у душі та інтригуючим майбутнім.
Простояла я мабуть з годинку і нарешті мене підібрала парочка, що їхала до Львова аж з Вінниці. Пані Віра та пан Петро дуже любязні,чемні львівяни розпитували мене за подорожі, чи я не боюся,чи знають батьки і т.д. і дивувались як я,молода дівчина,можу собі таке дозволити) Дуже приємні люди, з ними було комфортно їхати та спілкуватись. Підвезли вони мене аж до самісінької Площі Ринок, за що їм велике дякую!Я подарувала їм на згадку малюночок, попередньо написавши побажання та вдячність)
І от я у прекрасному Львові! Ще раз пересвідчилась, що у місто Лева я закохана усім серцем. Прогулявшись по мальовничим вуличкам, познайомившись з такими ж подорожуючими як сама, я була неймовірно рада,що ризикнула і поїхала,а не залишилась сидіти у місті! У Львові гарне все. Будиночки, бруківка, люди, із їхнім розміренним темпом життя, кав ярні... ну усе вражає своїм витонченням та живописністю.
Нагулявшись вдосталь починало уже темніти...Було приблизно пів 7...І тут я зрозуміла, що стопити пізнувато і більш небезпечно. Порахувавши свої гроші я вирішила що вистачить на квиток на потяг.+ був студенський подруги, що дуже мені заощадив як проїзд на трамваї так і на потязі. Взяла білет на 20:40(благо були ще білети,бо народу було дуже багато,а раніше я неподумала взяти)і повернулась у центр гуляти далі.Вечірній Львів, запах справжньої львівської кави, чоловік, що грав на саксофоні...це був неймовірний вечір.
У поїзді також було цікаво. Познайомилась із негром на ім я Ернест, що розповідав мені про Африку,з якої він родом, про своє навчання в Україні, а я в свою чергу розповідала про себе, про українську молодь, про подорожі та про автостоп, про який він ніколи не чув(дивно).
І от стоявши на пероні уже свого рідного міста, і дивлячись як відкатує (уже не мій) потяг десь далеко до Одеси, я думала, що немає нічого неможливого,немає нічого страшного,недоброго у світі. Усі барикади про страх,небезпеку,злих людей і т.д.,ми будуємо у своїй голові і даємо змогу їм рости,піддаючись та сидячи на місці.
Не бійтесь подорожувати, не бійтесь кидати себе у прірву невідомого.
Подорожуйте,знайомтесь,кохайте,пишіть вірші,малюйте...короче кажучи - живіть!:)

Люблю ранки за те, що повітря чисте; настрій прекрасний; світ спокійний... Він прокидається.

уривок із серії "Листи..."

Лист до Кам`янця.

Ми познайомились так випадково. Ти собі такий простий, трохи сором`язливий, тихий, але дуже привітний та чемний. Я дівчина з великого міста, звикша до швидкого темпу життя, звикша завше кудись поспішати.

Чим ти мене вразив, чим дав зрозуміти мою значимість у цьому світі? Вперше, за багато років, я почуваю себе спокійно, блукаючи твоїми вуличками та старим містом, відчуваючи під ногами слизьку і незручну бруківку. Я сумую за тобою. Щоночі спогади про наші теплі вечори не дають мені спокійно спати у своєму рідному місті. Я згадую, як, сидівши на брамі та спалюючи цигарку за цигаркою, милувалась заходом сонця та величчю фортеці, згадую, як ходила з тобою на побачення і ти щодня показував мені все нові живописні вулички та містечка, які я із задоволенням малювала, сидячи прямо на тій незручній бруківці. А пам`ятаєш, як примусив мене взяти велосипед і спуститись до самісінької річки? Як я вагалася, але все ж таки послухала і була дуже рада, хоч і втомлена. А пам`ятаєш ті теплі ночі? Людей з якими ти мене знайомив, натхнення, яке ти мені дарував…

Мені важко осмислити свою закоханість у тебе. Важко осмислити той спокій у собі, який ти заселив у мене. Але я щиро вдячна тобі, мій коханий Кам`янець, за натхнення, за той самий спокій. Ти навчив мене не поспішати, насолоджуватись кожною миттю життя, кохати. Дякую.

***

Земле наче окутана попелом.
Звідки ти з'явився, непроханий?
Ти з'явився, та лишився у мені недопитим,
Ти з'явився, та залишив мене недоторкану.

Скажи, невже Я настільки не кохана?

18.01.2015

***

Відмиваючись від бруду брехала, що відмиється серце.
Кава з цигаркою вранці
Та заплакані очі в люстерці.

Цілувати не своїх коханих
для тебе найсолодше, напевно.
Та на вулицях міста,
У спину, мабуть інтуїтивно,
Кидали погляди, як гострі голки,
Змучені, знедолені жінки.

азербайджанки, італійки, блондинки
та інші непомітні каторжники цього світу.

І комом в горлі стояли ті грубіянки.
На жаль, чи на щастя
Нічиї коханки.
Вони називали тебе "куртизанка" чи "шльондра"
або "німфоманка"
Та кожна з тих курв мріяла, що вона - твоя вихованка.

А ти жартівливо, нещадно грала із ними в мовчанку.
А спілкувалась лише з куртизанками, або наркоманками
або з чужими чоловіками.

І щоранку відмиваючись брехала, що відмиється серце.
І щоранку кава з цигаркою
та заплакані очі в люстерці.

16.01.2015