Вона любила чорну, як земле, каву вранці
І з гірчинкою перцю.
Прокинулась,
І як завжди не у своїй квартирі,
А десь, де подертий леноліум
І якогось біса вибиті двері
У ліжку з бородатим, грубим або ж з худорлявим
Імена яких, вона звичайно не пам ятала(або навіть не знала)

А вони того й не прагнули.
А вони того й не варті.

І ломить все тіло,
Болить голова
На прокуреній кухні
Порожні пляшки з-під вина.
Настільки ж порожні, як її душа.

Насправді, набридло прокидатись будь-де
Та щоночі Червоний Ірод обіцянки дає,
Що зранку прокинеться з тим,
Хто чорною кавою з перцем напоїть
Та, як колись, обніме, заспокоїть.

З тим, через кого це все почалось.