вонА

Хтось колись задумувався, як самотньо дома?
Ранок... 7 чи 8 година... на вулиці темно та холодно, падає з похмурого неба чи то дощ чи то сніг...
Заходжу на кухню та вмикаю світло, але не лише на кухні, а й у коридорі і в кімнаті.
Світліше, і ніби якось тепліше.Уже здається не так самотньо.Але то є ілюзія.
Поставила чайник.Чую як хрипло шипить комфорка, та сине полум я доводить воду до кипіння і вона починає бурлити. З шипінням комфорки у них виходить гарний дует.І знову здається, що не так самотньо, але й не так не самотньо як хотілося б.
А буває настільки одиноко, що аж душа ниє. Тоді я збираюсь, і байдуже яка година, йду до міста.
Приходжу на кляту Рукавичку.Там людяно.   (там завжди людяно,ніби медом помазано)
Я сама, але уже не відчуваю себе так самотньо...
    (та самотність,що була вдома боїться вийти за його грані, певне що)
... беру каву, сідаю на довжезну лавку, підпалюю цигарку, чую як вона шипить.Уже веселіше.Сиджу, дивлюся на людей, вони поспішають на роботу на навчання або ж хто куди.

Розумієте, це не така самотність, яка дарує тобі натхнення чи думки про Всесвіт.
Це клята самотність, яка повільно огортає тебе своїми блідими, льодяними руками, загортаючи начебто у прозоре покривало суму.І ти тікає від неї у місто, де хоч трохи є живих людей із їхніми проблемами та поспішаннями. І від такої самотності не рятує ні телевізор ні соціальні сеті, ні, навіть, книга...Самотність сильніша.
Можливо, це просто звичка,потрібність у людях.Але бувають миті,коли самотність необхідна.
Роздумуючи я прийшла до висновку,що у самотності є сестра-близнючка.Добра самотність,яка дарує тобі спокій, комфорт та затишок. Коли з її допомогою ти із задоволенням читаєш, пишеш картини чи ще щось. Її найчастіше не вистачає коли людяно. дивно.
А є злий близнюк, який лякає тебе зябкістю, пустим цоконням годинника та шипінням однієї газової комфорки. І той чай, який я п ю, сидячи на кухні в компанії злої самотності,начебто гарячий але такий холодний та несмачний.

вечеря або 8 книг-путівників

Хочу пригостити Вас кількома порціями книг, які стали для мене певними путівниками у житті. Вони, немов старші брати та сестри, повчали та застережували мене, пестили цікавими історіями, знайомили з людьми і ті задвались такими близькими та рідними, кидали по різним епохам та у різні куточки світу. і не тільки реального.
о т ж е:
1.Джером Девід Селінджер "Над прірвою у житі"
Певне, коли я вперше читала цю книгу, я закохалася. У головного героя звісно.(на той момент ми були однолітки,зараз я старше віком,а він залишається таким самим і ніколи не постарішає,прикро).Холден Колфілд підкорив мене своєю щирістю та чесністю із самим собою.Автор геніально передав найдрібніші переживання та почуття героя.,чим вразив публіку, і звісно,мене.На одній книзі Селінджера я не зупинилась,було прочитано ще "Френні і Зуї",не менш цікаві.
2.Джек Лондон "Мартен Іден"
Американці не перестають вражати. Я вагалась який саме роман серед усіх романі цього великого письменника обрати,і все ж таки Мартен Іден виявився моїм другим, але не меншим, коханням. Тут я закохалась у силу волі та силу духу. У чоловічу силу. У силу віри та наполеглевості. Коли опускаються руки, Мартен Іден "підтримує" мене.Досить прочитати кілька стрічок, спеціально викреслених у книзі, щоб зрозуміти, що робити далі. І знаєте, та слабкість проходить.
3.Франц Кафка "Первтілення" та "Процес"
Щоб його зрозуміти,потрібно бути або дуже розумним філологом або божевільним. Я сміливо відношу себе до другого пункту, можливо. Тому що філолог із мене ніякий. Але факт у тому, що я читала його із завзятістю і розумінням, і чекаю на можливо якусь людину(або філолога або такого ж божевілного), щоб поговорити про творчість цього письменника.
4.Джон Фаулз "Подруга французького лейтенанта"
Завдяки цій книзі я із головою занурилась у вікторіанську епоху,і вперше почала замислюватись над теорією Дарвіна та існуванням чи не існуванням Бога. Книга про почуття,кохання та канони,що були притаманні у Англії в 19 столітті.
5.Ірвін Шоу "Багач, бідняк" "Жебрак, злодій"
Напевне це книга,яку я читала найдовше.Вона цікава але важка.Читала її із певними проміжками. Чомусь саме мені її читалось важко. У книзі задіті тонкі грані життя сім ї,яка імігрувала у США з Ірландіїї, в надіїї на краще майбутне, і бажання батьків дати краще життя своїм дітям, що їм по суті так і не вдалося, але натомість кожен обрав свій шлях. Книга залучає ніби та дарує натхення на боротьбу проти злидарства,та бажання отримати багате та розкішне життя Підійде, доречі юним любитилям бізнесу.
6.Надійка Гербіш "Теплі історії до шоколаду"
Напевне, сама тепла та солодка книга,яку я коли небуть читала. Чесно. Хочеться її з їсти. Настільки та пропахнута щирістю, такою незвичною повсякденністю та безтурботністю.Я щиро дякую авторці.Доречі,є ще збірник таких самих теплих та солодких оповідань "Теплі історії до кави". І, щойно згадала, читати її краще із кружкою запашної кави та шматком шоколаду.
7.Володимир Набоков "Лоліта"
Ло-лі-та. Або просто Ло. Перед прочитанням подивилася фільм,тому героїв уявляла собі уже такими якими їх нав язав мені режисер. Але, напевне, іншими їх уявити неможливо. Книга трішки відрізняється від фільму. Ну це як завше. Ніколи не була моєю улюбленою,але з неї підчерпнула для себе певні уроки. Про них говорити буде не цікаво,скажу лише,що червона помада зводить з розуму, і це факт. а також, сексуальність це внутрішне почуття,якою б не була людина гарною,красивою,якщо у середені немає того корінця сексуальності,вона буде не приваблива.Так, цю загадку мені розкрила Ло.
8.Рей Бредбері "Марсіанські хроніки"
Я в процесі читання. Ніколи не любила фантастику, але це...Можливо, певне змішання з реалізмом згладило у мене асоціації про фантастику із "Звездними воїнами"...Цікаво і яскраво.Легко уявити те,що намагається словами передати автор.Більше слова не напишу,бо ще не дочитала...
9.Тут я залишу пусте місце,тому що у своєму житті я на 8 книгах не зупинюся.Кожного разу після прочитання нової книги вона стає улюбленою і коханою.Але згодом якось тьм яніє у пам яті,припадаючи, ніби, пилом.А ці 8 книг - вони живуть у голові довго,вони свіжі і актуальні. І не тому,що я повертаюсь до них час від часу,ні. Я повертаюсь,щоб запитати у них щось, там поради, чи слова,яке забула коли і як вживається.
І ще, хочу порадити усім читати книжки,тому що реально мозок - найпотужніший у світі кінотеатер,якщо ти читаєш цікаву книгу.І границь немає твоєму простору у голові він безмежний.

І ще на десерт хочу почастувати улюбленими цитатами:

"Вечно я говорю "очень приятно с вами познакомиться",когда мне ничуть не приятно. Но если хочешь жить с людьми, приходится говорить всякое.       

Плохото, что иногда всякие глупости доставляют удовольствие.

Я сам себе придумываю правила и тут же их нарушаю.

 Когда что-нибудь делаешь слишком хорошо,то,если не следить за собой,начинаешь выставляться на показ.

Забавная штука:достаточно наплести человеку что-нибуть непонятное, и он сделает так, как ты хочешь.

Оттого что человек умер,его нельзя перестать любить,черт побери,особенно если он был лучше всех живых,понимаешь? 

 Человек он был утонченный, но пил как лошадь.

Джером Д. Сэлинджер "Над пропастью во ржи"

Можно ли удивляться тому,что люди,от которых общество привыкло отворачиваться и которым часто нет места в его сердце, порой переступают законы этого общества?

< ... >возможность - это еще не вседозволенность.Мужья нередко имеют возможность прикончить своих жен(и наоборот) и выйти сухими из воды.Но не приканчивают. 

Даже ваше прошлое не представляется вам чем то реальным - вы наряжаете его, стараетесь обелить или очернить, вы его редактируете, кое-как латаете... словом, превращаете в художественный вымысел и убираете на полку - эта ваша книга,ваша раманизированая автобиография.

 Мы все бежим от реальной реальности. Это главная отличительная черта Homo sapiens.

< ... > чем  больше грехов у человека на совести, тем легче вытянуть из его кармана деньги;Он грехотворничал без стыда, но и без ханжества.

  Джон Фаулз "Подруга французского лейтенанта"

Воспоминание  причиняют боль, но они необходимы.

Если все французские шлюхи похожи на нее, подумал Рудольф, тогда понятно, почему проституция считается такой уважаемой профессией во французском обществе. 

Любовь...-Пятый всадник Апокалипсиса.

Ирвин Шоу "Богач,бедняк" "Нищий,вор"

Лолита, свет моей жизни, огонь моих чресел. Грех мой, душа моя. Ло-ли-та: кончик языка совершает путь в три шажка по нёбу, чтобы на третьем толкнуться о зубы. 

Ло. Ли. Та.

Владимир Набоков "Лолита"

рівність

Досить часто чую від чоловіків,що  ніби то "дівчата поводять себе не жіночно", і майже теж саме від жінок - "чоловік повинен бути справжнім чоловіком,а не ганчіркою" і т.,д.

Не придававши значної уваги таким словам,які чую майже щодня,я продовжувала жити і не замислюватись про це. Люди завжди про щось говорять.
Але уже декілька днів поспіль,або навіть тижнів мені не дають спокою думки нарахунок рівності між чоловіком та жінкою. Рівності у всьому: у соціальному житті, моральному, у фінансовому та у будь якому.
Чомусь ще із давніх часів повелася така "звичка", що жінка присвячує себе сім ї та домашньому затишку,тим часом як чоловік,припустимо,на полюванні.І трималися такі судження принаймні до 20 століття.Затім почалася "революція" і жінки відвоювали свою "незалежність".
У сучасному суспільстві жінки по телебаченню,у газетах,тренінгах і ще десь кричать про свою незалежність,високу заробітню платню,сили поставити самостійно дітей "на ноги",не помічаючи,як водночас самі собі заперечують тим,що усі чоловіки ганчірки і нічого не взмозі зробити:кавою не пригостять,шубу не подарують,на море не звозять і т.д.А як?Як бідні чоловіки взмозі проявити свою чоловічу силу,коли жінки на право та наліво верещать,що рівноправ я понад усе,що вони заробляють більше?!До того ж багато жінок палить,що більше підходить для заняття чоловікам,п ють алкоголь "чоловічими дозами", зраджуть,матюкаються і загалом переймають деякі чоловічі вчинки. Ну у нас же рівноправ я!!!Але от диво! Рівноправ я рівноправ ям,але з жіночих уст часто злітає таке, як: "чоловік зобов язаний" пригостити,заплатити,подарувати,повести,показати,зробити і так далі,тому що -  "ну я ж дівчина...".
Так от хочу звернутись до таких "дівчат": Рівноправ я має бути у всьому!Хочете,щоб була рівність, тоді робіть так само перші кроки, пригощайте, будьте активом у відносинах.
А якщо ви уточнюєте що "ну я ж дівчина" то тоді і поводьте себе як леді,не паліть,не споживайте алкоголь,слідкуйте за вимовою,займайтесь суто "жіночими" справами,не лізьте у чоловічу роботу,то і чоловіки будуть вам здаватись "справжніми чоловіками".

Навіть не хочеться нічого писати....
Тут тільки слухати...

очі

Не дарма кажуть, що очі - дзеркало душі...

В очах можна потонути, в очі можна закохатись, в очі можна сказати правду, виплеснути бруд і побачити справжне про себе...

Чи помічали ви колись, як деякі люди,не промовляючи ні слова викликають у вас певні емоції?Чи то певну зухвалість, чи приємні обійми, чи певне натхнення та подяку?Так багато на світі людей із різним очима...Очі можуть говорити про те,про що язик не сміє,про внутрішне щастя або душевне горе,про те,що бачили,чули,відчували...Один погляд може зміти думку про людину.

А скільки непривітних,холодних очей ми бачимо щодня на вулицях нашого міста...Зранку,купуючи каву, в ввечері,повертаючись на тролейбусі з роботи...У всіх цих очах можна прочитати ненависть до повсякденності,до роботи,до інших людей...

А які очі у маленьких дітей!!!Ви колись спостерігали за поглядом цих юних створінь?За таким допитливим,сповненим життя та радості,цікавості до мілесеньких дрібничок!!!Куди він подівся із часом?

А які очі у бабусь та дідусів?Ви колись спостерігали за тим туманно-важким,бачившим стільки щастя та горя, взлетів та падінь, поглядом? Але він особливо спокійний у літніх людей.Вони нізачим не переживають,ні за що не турбуються...Вони бачили усе і здається,їх уже нічим не здивуєш...

А які очі у закоханих!!!Ви колись спостерігали погляди закоханих пар?Ці погляди сповнені ніжністю,турботою,хвилюванням...У них відблискує увесь світ,і цей світ у яскравих тонах!

А які очі у батьків!!!Ви заглядали коли-небуть в очі своєї неньки?Із них льється любов та така тепла турбота.Вони мовчки дають зрозуміти що ти - найкраще,найдорогоцінніше що у них є,вони мовчки радіють та лагідно усміхаються твоїм успіхам у школі/гуртку/університеті/на роботі/у власному житті, і так тихо та сумно переживають та підтримують тебе у скрутну хвилину.

На світі є ще дуже,дуже багато очей,і у кожних своя, побачена історія.

Якщо читаючи ці рядки,ви уявили чиїсь очі, ніколи,чуєте,ніколи не дозволяйте того,щоб із них лилися сольоні ріки!

вино

Не пам ятаю хто це сказав "істинна в вині...", але звучить доволі гарно та правдиво...

Вино,хороше вино, порівнюють із чоловіками...і навпаки.
Завітавши після роботи до улюбленого винного закладу свого міста,я почуваюся білою вороною...Я сиджу за барною стійкою,одна,із записником і дешевою Нокією. Коли ти із телефоном,у якому є доступ до мережі інтернет, ти не почуваєшся на стільки самотнім...
Чому так?    
Відчуваю на собі якісь здивовані,незрозумілі погляди,і ніби чую думки: "чому вона сама?" "їй не сумно?" "якась дивна...". Я відчуваю, як від незрозумілого хвилювання  серце б ється сильніше.
Чому ж так?Можливо,допивши келих свого Мускат напівсолодкого я стану більш жвавіша?А навколо люди із друзями,живими або ж електронними. Але сказати що я почуваюсь самотньо я не можу...Щойно згадалась книга Метерлінка "Синій птах",де у кожного предмету була своя душа. ото ж бо й воно. Ми ніде не буваємо самотні, окрім своєї голови.І у вині теж є душа.Вона хитра,така вишукана та елегантна,що ти їй цілком довіряєш.І чим старіше вино,тим більше задоволення та певного приємно-жалісливого розчарування ти отримуєш від нього...Так само як від деяких чоловіків...
Так от про вино, доречі...

Цей солодко-терпкий коханець роз вязує тобі язик,штовхає на неймовірно сміливі (або дурні) іноді безглузді вчинки.І ти йому чомусь не перечиш.У тебе до нього щирі почуття довіри та впевненості.Але вони такі короткі,такі мізерні та ненадійні,що зранку ти прокидаючись,відчуваєш його гидкий присмак у роті, ти обіцяєш собі ніколи більше не сплутуватись із ним у той п янкий та солодкий роман.Але,з плином часу,забуваючи свої обіцянки ти із-задовоенням впадаєш у його, як тобі здається, м які та теплі обійми. На мить він заспокоює, створюючи ілюзію затишку та відсутність буденних проблем. І цим він купляє тебе знову і знову...
І я...Така "самотня" та "дивна", якою мене оцінили засідателі цього закладу, сиджу(уже не сама,а з коханцем) і пишу ось ці безглузді рядки...Час минає швидко. Пройшла уже година.(я й не помітила).Мій коханець - Мускат біле напівсолодке - уже майже весь у мені...Так,можливо він ідеальний, але шкода, що він не може пригостити мене навіть цигаркою...

звідки береться натхнення

і звідки ж воно береться?я й ніколи не задумувалась над цим питанням.У голові завжди безліч думок,які так і просяться щоб їх помістили на сторінки записника чи блогу.Звідки вони беруться,сама не знаю.Але от цікавість.Думки є,їх багато і іноді їх дуже легко вистроїти у шеренгу,та по черзі виложити на папір,а іноді,вони як діти у дит-садку,розбігаються і зібрати їх до купи дуже важко.
Вихователька у садочку,який відвідує мій братик Бодик,дуже уміло та вправно органзовує дисципліну між дітками,іноді заоохоченням почитати цікавезну книжку казок, а іноді і підвищенням голосу.Але вона це робить дуже вправно,мило та якось по доброму,і тому діти слухаються її і полюбляють.
І тут я запитую сама себе,а яким методом мені вдається організувати дисципліну своїх думок,вистроїти їх в уявну шеренгу та безболістно виложити їх на папір?І тут я починаю пригадувати усілякі,милі дрібнички,різноманітні історії,смаки та запахи...І розумію,що саме за допомогою таких теплих,милих поседеньок із подругою у кав ярні або із мамою за чашечкою чаю з малиновим варенням, прогулянки по осінньому парку,милування дощем або відвідуванням картинної галереї і є та сама "дисципліна" думок,те ж саме натхнення...

кориця та осінь

А чим Вам пахне осінь?

Осінь пахне мокрою землею та холодним, мокрим, таким слабким і невинним листям,що лежить під ногами,яке постійно знову і знову хтось шморгає,соває та давить підборами та велосипедними або ж автомобільними колесами.

Осінь пахне яблуками,які падаючи з дерев,розбиваються об землю і з яких витікає солодкий сік.Як приємно, піднімаючи їх з землі,підносити до обличча та вбирати той солодкий аромат,відчуваючи ненароком на губах солодкий нектар.

Осінь пахне корицею. Або пирогом з корицею. Або чаєм з корицею. Але кориця там є. Це факт.

Осінь пахне теплими,щирими розмовами,десь у парку,за чашечкою кави та хрусткою булочкою. 

Осінь пахне сторінками книг,які сидячи у парку(або вдома) читаєш і забуваєш,що є час і що він йде і от уже пізня година...

Деколи,осінь пахне самотністю.Але не тою холодною та невпевненною самотністю,а приємною,даючи час подумати та переосмислити певні свої думки,самотністю.Самотністю,яка приходить раптово десь в восени,і яка так само зненацька тікає...

Осінь пахне подорожжю.Подоріж до Львову,Кам янця-Подільського,Чернівців або Карпат восени особливо незабутня.Осінь покаже вам міста,які ви бачили можливо та нехай разів зі 100,новими,іншими,незнайомими...

Осінь пахне цигарками.Так,саме цигарками.

Осінь пахне теплим,м яким хутром кота.Буває читає книгу на канапі,закутаючись у колючий плед,а кіт,такий пухнастий та величний,обережно, ніби йде по замінованому полі,переступає,обирає собі містечко десь у тебе в ногах,звертається клубочком і починає муркотіти...І тобі одразу так стає комфортно,тепло та затишно.

А взагалі - осінь має безліч ароматів...Те що я перерахувала,це лише маленька частиночка того,чим вона пахне для мене...Але для кожного осінь має свій аромат...

такий собі цитатник

-Мені іноді здається що я несповна розуму...
-Аліна, це називається творчість...

"Це була найжахливіша, найганебніша, найнестерпніша моя подорож, подорож у своє минуле."

"Завагітніти творчістю та натхненням і породити шедевр - ось головна сутність кожного." 

До деяких книг потрібно дорости. Іноді невистачає цілого життя...

-Що таке зона комфорту?
-Зона комфорту це твоя смерть...

Радій тому що маєш зараз.Можливо у тебе поганий день.Так.Можливо втратив роботу.Так.Можливо кинула дівчина.Так. Радій. Коли помреш, у тебе і цього не буде. дурень.

порція ранкового натхнення

до книги потрібно дорости

Одні книги ми читаємо, захлинаючись від емоцій, які вони нам дарують,а над іншими засинаємо не перегорнувши першої сторінки.Чому ж так? я скажу одне - не цікавих книг не буває!є книги до яких не доріс. якщо Вам потрапила у руки така книга, відкладіть і не мучайте ні себе ні її. поверніться до неї через деякий час. не важливо пройде місяць чи рік, поверніться і почніть читати знову.от побачите, не цікавих книг не буває!