За годину до нічного швидкого

Я намагалась не спізнитись на останне метро.

Твої руки, такі гарячі,

Все тримали мене, як на зло.

Терпке вино зігрівало у грудях,

Цигарковий дим пропікав легені,

Цілунки твої, пекучі, у губи,

Та серця стук, такий навіжений.

За пів години до нічного швидкого

Коли запізнилася я на останне метро

Ми бігли як ніби то із божевільного дому

І я, пам ятаєш, кричала: «Скоріше, Дмитро!»?

Вулиці, провулки, дороги.

-16, а я у тонких колготах.

Ми бігли нам було тепло

Нас гріло вино, поцілунки, кохання та сигарети.

За десять хвилин до нічного швидкого

Перед самим вокзалом де стоять таксисти

Ми бігли та впали на слизькій дорозі,

Зі сміхом валялись, а дядько якиїсь сказав що ми – гумористи,

Чи то аферисти…

Чесно, я не розчула…

За хвилину до нічного швидкого

Коли потяг так страшно ричав

Ми цілувались так довго як, здається, не цілувались ніколи

І присмак вина солодив нам уста.

Як я хотіла спізнитись на потяг,

Щоб повести з тобою ще одну ніч

Щоб у -16 цілуватись, закриваючи очі

Щоб просто побути з тобою.

Навіть, хоча б, ще одну ніч.