Знаєте, як кохають люди...? З народження люди окутані коханням, ласкою, турботою батьків, бабусь, тіток і т.д.. До років 13-16 люди неусвідомленно захоплюються один одним(це називають шаленою симпатією, першим коханням, або хто як) і десь приблизно до 25 років(але не можна сказати конкретно до 25 , тому що цей вік не є однозначним) люди кохають. Щиро, відверто, тепло та глибоко.
Умовно візмемо вік 17 років. До цієї пори у душі виростає "букет" саме щирого, саме відвертого й теплого кохання. І коли людина знаходить, як їй здається, свою людину, вона дарує їй цей "букет" любові, ласки, турботи, надії, навзамін отримуючи теж саме. Обмінюючись "букетами" люди щасливі. Вони разом з неймовірним трепетом та турботою відносяться до свого щастя, недаючи "букету" зів янути. Але якщо один перестає дбати, "букет" починає зсихати. Жовтіє листя, втрачаються барви.
Любовдовготерпить. Але настає час, і "букет" їх зів яв, пожух, осипав листя. Люди розходяться. Одні починають ненавидіти "квіти", у інших виникає "алергія", інші намагаються "лити воду у засохший уже букет"...
Проходить час. І зустрічається інша людина, можливо із першим "букетом" у душі, а можливо з новим. А ти розумієш, що у тебе у душі того клятого "букету" ще настільки немає, що земля, на якій він мав прорости, ще вкрита кригою. І от людина дарує тобі свій "букет", а ти його береш, і нещадно ламаєш, сушиш, викидаєш, топчеш ногами. Або не приймаєш взагалі. Бо розумієш, що ти нічого взамін не можеш віддати. Бо минуле ще болить. Ніби у старому "букеті" були троянди, колючки з яких впинаються у серце і колять, колять до крові. І ти думаєш, а що якщо відновити "букет", "підлити води у нього"? Але який букет розквітне від води, якщо він уже - сухостій? І так роками люди плекають свої сухі "букети" дряпаючи об них своє серце, та не даючи можливості вирости новому свіжому( а чи взагалі другий може вирости?)
Є люди, які створюють та дарують "штучні букети". Мені про таких навіть говорити бридко.
У кожного свій букет. Є. Був. Але невідомо чи ще буде.
13.03.2015
Умовно візмемо вік 17 років. До цієї пори у душі виростає "букет" саме щирого, саме відвертого й теплого кохання. І коли людина знаходить, як їй здається, свою людину, вона дарує їй цей "букет" любові, ласки, турботи, надії, навзамін отримуючи теж саме. Обмінюючись "букетами" люди щасливі. Вони разом з неймовірним трепетом та турботою відносяться до свого щастя, недаючи "букету" зів янути. Але якщо один перестає дбати, "букет" починає зсихати. Жовтіє листя, втрачаються барви.
Любовдовготерпить. Але настає час, і "букет" їх зів яв, пожух, осипав листя. Люди розходяться. Одні починають ненавидіти "квіти", у інших виникає "алергія", інші намагаються "лити воду у засохший уже букет"...
Проходить час. І зустрічається інша людина, можливо із першим "букетом" у душі, а можливо з новим. А ти розумієш, що у тебе у душі того клятого "букету" ще настільки немає, що земля, на якій він мав прорости, ще вкрита кригою. І от людина дарує тобі свій "букет", а ти його береш, і нещадно ламаєш, сушиш, викидаєш, топчеш ногами. Або не приймаєш взагалі. Бо розумієш, що ти нічого взамін не можеш віддати. Бо минуле ще болить. Ніби у старому "букеті" були троянди, колючки з яких впинаються у серце і колять, колять до крові. І ти думаєш, а що якщо відновити "букет", "підлити води у нього"? Але який букет розквітне від води, якщо він уже - сухостій? І так роками люди плекають свої сухі "букети" дряпаючи об них своє серце, та не даючи можливості вирости новому свіжому( а чи взагалі другий може вирости?)
Є люди, які створюють та дарують "штучні букети". Мені про таких навіть говорити бридко.
У кожного свій букет. Є. Був. Але невідомо чи ще буде.
13.03.2015
Комментариев нет:
Отправить комментарий