вино

Не пам ятаю хто це сказав "істинна в вині...", але звучить доволі гарно та правдиво...

Вино,хороше вино, порівнюють із чоловіками...і навпаки.
Завітавши після роботи до улюбленого винного закладу свого міста,я почуваюся білою вороною...Я сиджу за барною стійкою,одна,із записником і дешевою Нокією. Коли ти із телефоном,у якому є доступ до мережі інтернет, ти не почуваєшся на стільки самотнім...
Чому так?    
Відчуваю на собі якісь здивовані,незрозумілі погляди,і ніби чую думки: "чому вона сама?" "їй не сумно?" "якась дивна...". Я відчуваю, як від незрозумілого хвилювання  серце б ється сильніше.
Чому ж так?Можливо,допивши келих свого Мускат напівсолодкого я стану більш жвавіша?А навколо люди із друзями,живими або ж електронними. Але сказати що я почуваюсь самотньо я не можу...Щойно згадалась книга Метерлінка "Синій птах",де у кожного предмету була своя душа. ото ж бо й воно. Ми ніде не буваємо самотні, окрім своєї голови.І у вині теж є душа.Вона хитра,така вишукана та елегантна,що ти їй цілком довіряєш.І чим старіше вино,тим більше задоволення та певного приємно-жалісливого розчарування ти отримуєш від нього...Так само як від деяких чоловіків...
Так от про вино, доречі...

Цей солодко-терпкий коханець роз вязує тобі язик,штовхає на неймовірно сміливі (або дурні) іноді безглузді вчинки.І ти йому чомусь не перечиш.У тебе до нього щирі почуття довіри та впевненості.Але вони такі короткі,такі мізерні та ненадійні,що зранку ти прокидаючись,відчуваєш його гидкий присмак у роті, ти обіцяєш собі ніколи більше не сплутуватись із ним у той п янкий та солодкий роман.Але,з плином часу,забуваючи свої обіцянки ти із-задовоенням впадаєш у його, як тобі здається, м які та теплі обійми. На мить він заспокоює, створюючи ілюзію затишку та відсутність буденних проблем. І цим він купляє тебе знову і знову...
І я...Така "самотня" та "дивна", якою мене оцінили засідателі цього закладу, сиджу(уже не сама,а з коханцем) і пишу ось ці безглузді рядки...Час минає швидко. Пройшла уже година.(я й не помітила).Мій коханець - Мускат біле напівсолодке - уже майже весь у мені...Так,можливо він ідеальний, але шкода, що він не може пригостити мене навіть цигаркою...