Лист до Кам`янця.
Ми познайомились так
випадково. Ти собі такий простий, трохи сором`язливий, тихий, але дуже привітний та чемний. Я
дівчина з великого міста, звикша до швидкого темпу життя, звикша завше кудись
поспішати.
Чим ти мене вразив, чим дав
зрозуміти мою значимість у цьому світі? Вперше, за багато років, я почуваю себе
спокійно, блукаючи твоїми вуличками та старим містом, відчуваючи під ногами
слизьку і незручну бруківку. Я сумую за тобою. Щоночі спогади про наші теплі
вечори не дають мені спокійно спати у своєму рідному місті. Я згадую, як, сидівши
на брамі та спалюючи цигарку за цигаркою, милувалась заходом сонця та величчю
фортеці, згадую, як ходила з тобою на побачення і ти щодня показував мені все
нові живописні вулички та містечка, які я із задоволенням малювала, сидячи
прямо на тій незручній бруківці. А пам`ятаєш, як примусив мене взяти велосипед і спуститись до самісінької річки?
Як я вагалася, але все ж таки послухала і була дуже рада, хоч і втомлена. А пам`ятаєш ті теплі ночі? Людей з якими ти мене
знайомив, натхнення, яке ти мені дарував…
Мені важко осмислити свою
закоханість у тебе. Важко осмислити той спокій у собі, який ти заселив у мене.
Але я щиро вдячна тобі, мій коханий Кам`янець, за натхнення, за той самий спокій. Ти навчив мене не поспішати,
насолоджуватись кожною миттю життя, кохати. Дякую.
Комментариев нет:
Отправить комментарий